Coming back))

Хеллоу всім хто нас читає (тобто майже нікому), наше життя студентів-медиків настільки "прекрасне" що у нас зовсім не було часу для блогу, тому він уже встиг покритись пліснявою та почати розкладатись ;)
Почну з того що зараз на годиннику 1:26, я жахливо хочу спати....але під моїми вікнами на лавочці якісь надзвичайно "приємні та чудові" люди слухають пісню "О боже какой мужчіна" і спілкуються між собою таким довершеним трьохповерховим матом що мої прекрасні вушка в'януть як квіти без води. Мені от цікаво, невже це дійсно настільки круто проводити ночі на лавочці з пляшкою пива у руках і слухаючи Стаса Міхайлова? Треба буде колись спробувати, моя хвора уява вже намалювала мені таку картину "Ніч, лавочка, Оляндрик в чорних спортивках з пляшкою Рево, я з телефоном в руках, з динаміка якого звучать солодкі нотки "Владімірского централу".....мабуть пора мені йти спати)
Всім солоденьких снів, а я буду надалі сидіти і уявляти якими інструментами я катую тих упирів, та якими отрутами мучаю їх організм)

Модулі...модулі та ще раз модулі

Мені завжди "подобались" наші модулі....особливо з біохімії, сидіти ночами, днями і задрочувати все на пам'ять, щоб забути усе це одразу після здачі.
Особливо радує наш деканат, який любить повідомляти про перездачі за 3 дні до них.
Студентів-медиків завжди можна було відрізнити посеред інших по зовнішньому вигляді: величезні мішки під очима, плями від кави на одязі, розпатлане волосся і неконтрольовані рухи.
Пригадую як одного разу їхав на модуль з гістології, до якого готувався усю ніч, в маршрутному таксі я задрімав і прокинувшись вигукнув на весь салон "Це ендометрій!!!"...
Бачили би ви зараз Olandryk, модуль з біохімії це просто зло...
Бажаю всім гарно здавати модулі та побільше спати))

Трошки корисного

Можливо комусь пригодиться, ми колись вчились по цих відео на догляді за хворими:

Веселі гірки або як ми додому їздимо)

Сьогодні ми мали за "щастя" їхати додому на автобусі китайського виробництва, як завжди не без пригод. Мабуть тільки в Україні таке буває, що одна маршрутка їде за 2 рейси (цікаво чому б зразу не за 15), місць як завжди для всіх пасажирів не вистачило, стояти правда мені було набагато краще ніж сидіти - я не знаю для кого були зроблені оті проміжки між сидіннями, але мені зі зростом 188 сантиметрів було "трішки" незручно (таке відчуття що то спецавтобус для карликів-китайців). Ну а про дороги розповідати взагалі не варто, суцільна яма - і в тій ямі наша маршрутка пробує об'їхати інші ями....тим нещасним автобусом так калатає, що кожної секунди ти думаєш тільки про те щоб не пробити своєю макітрою дах.
Найбільше дратує те, що людям якось всеодно, як вони кажуть "і то добре що їдемо", на мою думку так бути не повинно, через таке ставлення і маєм таку якість.
Соррі що давно не писали, якщо чесно просто ліньки було, та й хто нас читає хаха)
Всім гарного понеділка, та бажаю вам легко прокинутись зранку (хоч хтось мусить так прокидатись).

Позаплановий вихідний

Так добре нічого не робити....просто спати, лазити десь по місту і читати книжку. Сьогодні просто чудовий четвер, 1 пара, 4 години гуляння по місту та магазинах в гордій самоті та суші-вечірка з друзями)
Дивні правда в нас якісь суші вийшли:

Бажаю всім час від часу влаштовувати собі дні "нічого-не-роблю", солодких вам снів а тим хто вчиться міцної кави))

Сумна правда

Сьогодні сидячи на парі і спостерігаючи як моя одногрупниця пробує виміряти артеріальний тиск надівши на руку манжетку тонометра догори дригом я чомусь пригадав собі свою першу практику у лікарні....
Як зараз пам'ятаю які емоції відчувались перед відвідинами лікарні, всі думали "О, гастроентерологічне відділення, це круто, практика з терапії повинна бути цікавою". Наскільки сильним було розчарування коли нас, ціле стадо студентів, привели до отої лікарні: стіни всі в грибку, будівля лікарні не ремонтувалась років мабуть зі сто, а про палати краще промовчати. "Ну нічого, можливо хоч цікаво буде" - подумали ми і вирішили не робити передчасних висновків. І ось сидить наша група в коридорі, чекає викладача - чекає 20 хвилин, потім 30 хвилин, коли пройшла година нас нарешті впустили до кабінету. Вже після 15 хвилин знайомства з викладачем я зрозумів - практики не буде...не можу передати словами яке це було розчарування, як тут захочеться вчитись після цього?
Надія все ще не помирала, оскільки попереду було ще 2 практики - хірургія та педіатрія....з хірургією повезло - там ми ходили на операцію, перев'язки та взагалі багато чому навчились. А ось педіатрія була не набагато кращою за терапію - чого лише варта кімната де ми переодягались (якась незрозумілого призначення кладова яка не закривалась на замок і звідти постійно зникали речі).
Після цього всього я зміг зробити висновок - щоб мати хоч якусь практику потрібно шукати її самому, оскільки в університеті надіятись немає на що, в кращому разі будете мити підлогу і тягати меблі, в гіршому - вчитись ставити ін'єкції на кухонній губці)
Бажаю всім студентам у яких ще все це попереду - не надійтесь на те що вас чогось навчать, шукайте собі можливість додаткової практики - як от нічні чергування у приймальних відділеннях великих лікарень, там завжди раді студентам і ніколи не відмовлять у допомозі)

Olandryk і її "улюблений" вівторок

І так почнемо......не люблю вівторок,найгірший день в тижні і найважчий предмет в цей день,який просто спокійно жити не дає всім студентам.Вчора сиділа до 4 години ранку і сьогодні думала взагалі не прокинусь,мабуть найгірший ранок і єдине про що ти мрієш в цей день це про сон,хочеться як найшвидше прийти додому і лягти в своє тепле ліжечко і забути про все на світі.Інколи хочеться відпочити від всього: подивитися фільм чи серіал,послухати музику,бо без неї я просто не уявляю свого життя,а ще я люблю малювати,це реально відволікає від буденного життя,це як інший світ.
Сьогодні прийшла і спала майже цілий день після важкого дня,а потім гуляла по нічному місту,так тихо і гарно,туман і сніг,але це все одно не помішало чудовому відпочинку.
Бажаю всім приємного і гарного вечора в компанії друзів чи коханої людини або просто наодинці з самим собою та кружечкою гарячої кави=)